Amaranthe в Києві. Як це було

Мелодичний "дєт-пауєр-металл" гурт "Amaranthe" з Шведського міста Гетеборг вже декілька разів намагались привезти в Україну, та завжди щось заважало. Події в країні, малий попит, погана організація... Але цього разу все було інакше.

Гурт, що було засновано в 2008 році, спочатку мав назву "Avalanche", але потім змінив її на теперішню, щоб уникнути проблем з авторськими правами. І за весь період існування гурт випускав кожні два роки по новій платівці, набуваючи популярності та обзаводячись шанувальниками по всьому світу. І тепер, нарешті, відбувся їх перший сольний концерт в Києві.

О дев'ятнадцятій відкрилися двері до концертної зали, яка поступово почала заповнюватися різноманітними людьми - від шістнадцятирічної молоді до сімейних пар із дітьми та сивочолих металістів. І ось, приблизно о пів на восьму, на сцені з'явився гурт "Last Union", який почав розігрівати натовп.

Це було дуже раптово. Чи то я був неуважним, але коли я шукав інформацію про захід трохи раніше, ніде не було зазначено, що шведи їздять із розігрівом. Зазвичай такі речі вказують безпосередньо на афіші, проте, це був не простий розігрів із серії "щоб було". "Last Union" - "прогресив-метал" гурт з Італії, в якому грають музиканти таких відомих монстрів сцени, як " Symphony X", "Helloween", "Masterplan".

Чи то було так задумано, чи то справді на розігріві був дуже поганий звук. Дуже гучні барабани заглушали інші інструменти. Через це, нажаль, було неможливо сповна оцінити мелодійність гурту. В цілому ж, відчувалося, що музиканти "Last Union" - вже стріляні горобці. Але справа в тому, що якщо б вони почали активно гастролювати та випускати нові платівки років 8-10 потому, то в них була б значно більша аудиторія. А зараз на світовій сцені забагато гуртів з подібним "саундом". Так - вони круті, так - вони мелодійні, але це все! Немає відчуття унікальності, "родзинки". Проте, "Last Union" вигідно відрізняє від інших те, що їх пісні, с точки зору будови композиції, не схожі одна на одну. Тоді як, при прослуховуванні інших схожих на "Last Union" гурти, не завжди зрозуміло, в який момент закінчується одна пісня та починається інша.

Виступ "Last Union" тривав близько 45 хвилин, після чого сцену почали готувати для господарів вечора. З'явилися банери з логотипом нового альбому "Helix". Саме в рамках світового туру на його підтримку шведи і завітали до столиці. Та нарешті, коли на годиннику була пів на дев'яту, залунало інтро з нової платівки. Натовп одразу ожив, в передчуванні чогось неймовірного, і - бум! "Amaranthe" вийшли на сцену.

Привітавшись з шанувальниками, гурт заграв першу пісню із своєї програми, старий хіт "Maximize". Це той гурт, який з перших нот розігріває натовп, поступово додаючі напругу. Наступною була композиція, яку зазвичай колектив виконує в середині програми або на біс - одна з найвідоміших пісень гурту, "Digital World". Їх виконання з самого початку розірвало публіку. Вже на цій пісні вокалістка, чарівна Еліз Рід, зняла свою шкіряну кофту, а на обличчях інших музикантів можна було побачити краплі поту. Еліза виглядала як дівчина мрії будь-якого металіста: замшеві чоботи вище коліна на високих підборах, колготи з широкою сіткою, шкіряна спідниця - і все це при відсутності ліфчика. Майже одразу залунала наступна композиція "On the Rocks", під час виконання якої вокалістка час від часу дуже потішно торкалася до бороди басиста, Йохана Андреасена, а під кінець взагалі поцілувавши його в щічку.

Потім Еліза звернулася до публіки. Привітавшись, вона повідомила, що вони - шведський гурт, який намагався вже цілих п'ять років приїхати до України, і лише зараз вони грають тут перший сольний концерт. Натовп зустрів привітання Еліз бурхливими оплесками, після чого вона сказала, що дуже рада, що вони з колективом нарешті тут опинилися. Ці слова зустріли ще більшими оваціями, а сама вокалістка, як здалося на мить, навіть трошки збентежилася, і взагалі, була дуже щирою в своїх емоціях.

Наступними піснями були "1,000,000 Light Years Away" та "Hunger". Здається, що гурт та публіка ніби взаємодіють у симбіозі, обмінюючись потужною енергетикою. Вони заряджали зал, який, в свою чергу, сублімував цю енергію та, примноживши її, надсилав назад, до господарів сцени. Дуже гарно був налаштований звук, принаймні в порівнянні з розігрівом. Час від часу Еліз разом з іншими вокалістами, Хенріком Вільхельмсоном та Нілсон Моліном синхронно розмахували своїм волоссям, що само по собі дуже круто виглядало.

Під час виконання "Invincible", вокалістка, на утіху всім чоловікам, присутнім на концерті, почала демонструвати свою круту пластичність та розтяжку, високо підкидаючи ногу. Взагалі це одна з багатьох її "фішок" на виступах гурту, і приємо було, що київський концерт не став виключенням. Що цікаво, Хельмунд, під час виконання своєї партії, підійшов до гітариста колективу, Олофа Мерка, показавши йому жестом палець, просунутий у дірочку. Судячи з усього, таким чином від підкреслив сексуальність Еліз, яка вже встигла причарувати всіх чоловіків як своїм мелодичним співом, так і неперевершеним виглядом.

Програма виступу була складена дуже вдало - таким чином, щоб вокалісти, що співали попередні пісні, встигли відпочити перед своїми наступними партіями. Так було і зараз - в першому куплеті пісні "Electrohouse" на сцені залишилася тільки Еліза та з Йоханом та Олофом.
Коли настав час співати партію Хенріка, він вибіг на сцену, а ближче до початку другого куплету почалася партія Нілса. Відчувався потужний зв'язок між тріо вокалістів, що працювали як єдиний організм, в злагоді та гармонії з усіми, хто був тим вечором на концерті.

Далі в програмі була пісня "Amaranthine" - лірична балада з першого альбому гурту. Хельмунд звернувся до людей с проханням вийняти телефони з кишеньок, та утворити ліричну атмосферу, увімкнувши ліхтарики, діставши запальнички - хто що може. Під час виконання цієї пісні Еліз розпустила волосся та перейнялася настроєм композиції. Перший куплет разом із нею проспівала вся зала, що каже про те, що колектив в Україні любили та чекали із великим нетерпінням. А під кінець пісні Еліз протягнули з натовпу дуже гарну троянду, а закінчивши виконувати її, на весь "Atlas" пролунало: "We love you!!!"

Настала черга вокалістки відпочивати, і наступною в програмі виступу був трек з нового альбому "GG6". Екстрім-вокаліст Хельмунд вийшов в чорній рубашці, на спині якої була нашита назва цієї композиції. Барабанщик вже роздягнувся вище поясу, тоді як Еліз встигла переодягнутися у шорти та шкіряні кеди.

Під час пісні "Unified", що виконувалася наступною, Еліз та Хельмунд відпочивали, бо головну партію тут виконував Нілс Молін, дуже живо та емоційно. Подальші композиції були з нового альбому - "Dream" та центровий трек альбому, "Helix", які публіка дружно підспівувала разом з гуртом.

Далі в програмі було барабанне соло, яке драмер - Мортен Селенсен - виконав дуже круто та гармонічно, також на одному подиху. А ближче до завершення, соло настільки ж непомітно перейшло у вступ до наступної пісні з нового альбому - "365", наскільки раптово на сцені знову з'явилися всі члени гурту. Під час виконання на фоні транслювався кліп на цю композицію.

Динаміка вечора вражала - гурт продовжував грати майже без перерви. Зіграли композицію, перевели подих - і акорди нової вже лунають зі сцени. Еліз вже в котре встигла переодягнутися - цього разу вона була у шкіряних штанцях з блискітками. І перш ніж почати співати, вона звернулася до зали з проханням вгадати наступну пісню по мелодії, що вона проспіває. Зал одразу вгадав, і далі вже залунали перші акорди композиції, вже сама назва якої зобов'язує підспівувати - "Sing that song". А вже після неї "Amaranthe" порадували прихильників ще одним своїм хітом, "Drop Dead Cynical", під час якого стрибали та підспівували навіть ті люди, що інший час сиділи на верхньому поверсі приміщення.

В програмі залишилися лише чотири пісні, які виконуються ніби-то "на біс". І поки гурт готувався їх виконати, до натовпу вийшов басист, Йохан Андерсен, та почав активно його розважати. Спочатку він сказав, щоб люди повторювали його рухи, але спочатку було не зовсім зрозуміло, що саме він має на увазі. Потім хтось вирішив відмітитися, вигукнувши десь з верхнього поверху: "Fuck You!". Почуття іспанського сорому прокатилося волною по залі. Йохан, помітивши, хто саме це вигукнув, звернувся до нього зі словами: "Hey, I've got a message from your mom!", і показав йому два середніх пальці, в чому натовп його підтримав. Проте, судячі з усього, басист гурту трохи образився, бо потім його дії на сцені були схожі на клоунаду, із перериванням за звернення до його кривдника на кшталт "Yankee go Home", і т.д.

В той момент, коли "перфоманс" Йохана вже почав набридати, до полегшення прихильників, гурт нарешні вийшов на сцену в повному складі, готуючись у фінальному акорді запалити українських фанатів. "Amaranthe" відразу дали зрозуміти, що стрибати та танцювати буде весь зал, розпочавши свій виступ на біс із одного з найвідоміших своїх хітів "Call Out My Name", яка стала майже візитівкою гурту. Останні три пісні - "Fury", "Countdown", і "Nexus" не просто так виконувалися ближче до кінця програми. Гурт ніби віддавав залишки своєї енергії залу, який в свою чергу, примножував її, і заряджав гостей зі Швеції. І якщо на початку їх виступу лише здавалося, то зараз стало точно зрозуміло, що "Amaranthe" ніби-то розігрівали своїх прихильників, поступово готуючі їх до ще більш драйвових та хітових композицій.

І ось, пролунали останні акорди "Nexus", і гурт прощається з українськими фанатами. Еліза каже (та і по ній самій це також було дуже помітно), що вона дуже задоволена сьогоднішнім вечором, і що наступний концерт обов'язково не змусить себе чекати. Пообіцявши, що ми дуже скоро побачимось знову, гурт зникає за лаштунками. "Amaranthe" залишили після себе приємний післясмак, який ще довго буде триматися в серцях фанатів, які вперше побачили та почули наживо свій улюблений гурт.

 

Підготував Сосін Артем
Висловлюємо вдячність організаторам за надану акредитацію.

GIF Banner

     

 

thebig4ua@gmail.com